Суми між генералами і «зборами». Чому історія районів міста — це не ностальгія, а розмова про владу

19 лип.

Читати 3 хв

Криміналізацію державних інституцій зазвичай шукають у владних кабінетах. Але її витоки можуть бути значно давнішими — у дворах, районах і середовищі, де формується майбутня еліта. Саме тому історія сумських районів — це не лише спогади про дев'яності. Це історія про те, звідки приходять люди, які сьогодні керують містом, державними інституціями та ухвалюють рішення.

Дивним чином цього тижня в одну точку зійшлися дві, на перший погляд, абсолютно різні теми. Перша — резонансна заява Сергія Стерненка про «криміналізацію українського війська». Друга — матеріал медіа «Цукр» про історію сумських районів.

На перший погляд між ними немає нічого спільного. Але якщо придивитися уважніше, обидві теми приводять до одного й того самого питання: звідки беруться правила, за якими люди живуть, а згодом — ухвалюють рішення, отримавши владу? І чи можуть правила, засвоєні в молодості, зникнути лише тому, що людина отримала владні повноваження?

Криміналізація: слово, яке насторожує

Одним із найгучніших інформаційних приводів минулого тижня стала заява громадського діяча Сергія Стерненка після його відходу з Міністерства оборони разом із командою Михайла Федорова. Коментуючи ситуацію в окремих підрозділах Збройних сил України, він заявив:

«...це криміналізація українського війська. Це перетворення української армії, принаймні деяких її з'єднань, на аналог російських з'єднань».

Ця оцінка викликала гостру суспільну дискусію.

Ми не ставимо за мету оцінювати справедливість цієї заяви чи робити висновки щодо конкретних фактів, про які говорив Сергій Стерненко. Проте сама поява такого формулювання змушує поставити значно ширше питання.

Чи може криміналізація виникнути всередині державної інституції сама по собі?

Чи, можливо, люди приходять до влади вже сформованими — зі своїми уявленнями про силу, авторитет, справедливість і допустимі правила?

« А ти з якого району?»

Саме це питання правил несподівано перегукується з матеріалом медіа «Цукр» про історію сумських районів. На перший погляд між цими темами немає нічого спільного. Але якщо придивитися уважніше, обидві вони змушують замислитися над одним і тим самим: де насправді починається криміналізація суспільства — у владних кабінетах чи значно раніше, на вулицях, у дворах і в середовищі, яке формує майбутніх чиновників, військових, правоохоронців і політиків?

«А ти з якого району?» — у Сумах дев'яностих це було не просто запитання про адресу. Воно означало значно більше. Воно визначало, хто свій, а хто чужий, де ти можеш почуватися у безпеці, а де — ні.

Матеріал «Цукру» про історію районів Сум пропонує подивитися на це середовище як на важливий елемент соціалізації. Райони жили за власними неписаними правилами, мали своїх авторитетів, території та неформальні ієрархії. Для багатьох підлітків саме район ставав першою інституцією, яка пояснювала, кому довіряти, кого боятися, що означає повага і якими способами здобувається авторитет.

Парадокс Сум

Матеріал «Цукру» дає дуже сильний образ: райони були не просто географією, а способом самоідентифікації. У 1990-х ти був не просто містянином — ти був із Бауманки, Хіміка, Роменської, Курського чи Добровільної. Район означав друзів, авторитет, суперників, іноді — бійки.

Минуло тридцять років.

Покоління, яке дорослішало в цих дворах, сьогодні працює в органах влади, державних установах, правоохоронній системі, бізнесі та місцевій політиці. Змінилися посади, статуси й відповідальність. Але біографії людей починалися в одному й тому самому міському середовищі. У Сумах давно побутує уявлення, що значна частина нинішньої міської політичної команди походить з одного неформального середовища, яке в місті асоціювали з Бауманкою. Публічно це майже ніколи не обговорюють, однак для багатьох містян це не є секретом.

У цьому і полягає один із парадоксів сучасних Сум.

Обласну військову адміністрацію очолює генерал поліції. Одним із керівників міської військової адміністрації є генерал прокуратури. Держава представлена людьми, які все життя будували кар'єру в системі.

Водночас місцеву політику визначає покоління людей, для яких районна ідентичність була не просто адресою, а важливою частиною соціального життя. Саме там формувалися перші уявлення про авторитет, силу, довіру, конфлікт і належність до «своїх». І правила.

Можливо, саме тому справжній поділ у Сумах ніколи не обмежувався політичними партіями чи виборчими кампаніями. Значно довше за політичні проєкти живуть середовища, у яких формується людина.

Тож матеріал «Цукру» можна прочитати значно ширше, ніж просто історію районів. Це текст про пам'ять міста.

Ми звикли думати, що зміна посад, вибори чи нові призначення автоматично змінюють систему. Але будь-яка інституція складається з людей. А люди приходять до неї вже сформованими — зі своїм досвідом, цінностями, моделями поведінки та уявленнями про те, що є нормою.

Тому, можливо, питання варто ставити інакше.

Криміналізація державних інституцій починається не тоді, коли людина отримує посаду, форму чи зброю. Якщо вона взагалі виникає, то її витоки слід шукати значно раніше — у середовищі, яке формує майбутніх дорослих, майбутніх керівників і майбутні правила гри.

Саме про це, зрештою, змушують замислитися і дискусія навколо заяви Сергія Стерненка, і історія сумських районів. На перший погляд між ними немає нічого спільного. Насправді ж обидві історії ставлять одне й те саме запитання: звідки беруться люди, які згодом керують іншими?