Дім, який прибудував Левченко: кого у Сумах призначили директором
Оновлено: 5 днів тому
Від дитячої фортеці до парковок і поховань. Рифмована сатирична історія про комунальні підприємства, політичну кар'єру та директорські крісла.
Пролог
У наші часи кажуть, що в кожного керівника має бути п’ять-шість «ефективних менеджерів», яким, за великим рахунком, байдуже, чим керувати. Дитячим парком, лікарнею, парковкою чи поховальною службою — яка різниця? Головне, щоб на всіх вистачило ефективних крісел. Щоб було на чому сидіти.
Інформація про призначення голови депутатської фракції ВО «Батьківщина» у Сумській міськраді пана Левченка директором того, що в підсумку залишилося від КП «Спецкомбінату» та КП «Парксервісу» — «Спецсервісу», надихнула нас на невеличкий літературний експеримент.
Нам здається, що саме форма сатиричного памфлету якнайкраще передає наше НЕздивування таким кадровим рішенням. Хоча цікаво було б розібратися, хто насправді ухвалював це рішення. Чи не сам пан Левченко?
Відповіді на ці запитання ми ще шукатимемо. А поки що пропонуємо читачам нашу пробу пера в новому жанрі.
Асоціація від призначення, яка першою виникла в нашої команди, була одностайною: «Дім, який побудував Джек».
Ми не стали обтяжувати вас повним відтворенням стилю народної пісеньки, де кожна наступна строфа повторює всі попередні. Бо підозрюємо, що ви б нас буквально вбили, якби ми в кожній строфі знову й знову переповідали весь кар’єрний маршрут пана Левченка з усіма його «досягненнями».
Тож обмежилися скороченою версією. Бережемо і ваш час, і власне здоров’я.
Отже,
Дім, який прибудував Левченко
Ось тая фортеця, що в «Казці» стояла,
Дітей розважала, гостей зустрічала.
Та якось над нею нависла біда —
І ледве вже не зникла споруда ота.
А це — той директор, що парк опікав, Де замок дитячий невинно страждав. Фортеця могла б і сьогодні стояти,
Та «добрії люди» взялися ламати.
Це знов той директор, як крісло лишив,
Та шлях до кар'єри собі не закрив.
Очолив у раді партійний загін —
І знову відкрився службовий трамплін.
А це — рятувальний партійний ланцюг,
Медичним завгоспом — черговий маршрут.
Де після фортеці й партійних висот
Кар'єра зробила крутий поворот.
А це — комунальна парковка міська,
Де справа, здавалось би, зовсім проста:
Автівки стоять, плати та паркуй,
І правил своїх, геть, не пропонуй.
А це — поховання, служба сумна,
Тут інша робота, скорбота й журба.
«Навіщо окремо?» — спитали вони. «Зведімо усе до одної казни!»
А це — підприємство, що разом звело
Парковку і цвинтар в одне ремесло.
І хоч між роботами прірва лежить,
Директорське крісло усе примирить.
А це — керівник, що очолив цей дім,
Знайомий по «Казці» і партії всім.
Уп'ять на чолі підприємства міського,
Де дивно сплелися всі історії знову.
А це — результат, де вже мінус стоїть,
І цифра збиткова про щось гомонить.
Від замку дитячого — до поховань,
Від партій, лікарень — до нових "надбань".
А це та громада, що дивиться й жде:
Куди ця реформа нарешті веде?
Чи справді для міста з'єднали ці служби,
Чи справа у кріслах, посадах і дружбі?
А це — теє крісло, мов річ чарівна,
Для нього, здається, робота одна,
Бо замок, парковку і цвинтар, на жаль,
Єднає та д..а, що дивиться вдаль.
Епілог
Це Суми. І тут варто стежити не лише за руками депутатів, а й за тим, що відбувається з комунальними грошима.
Бо директорські крісла можуть змінювати власників, підприємства — назви, а керівники — сфери своєї «ефективності». Але гроші, за які все це утримується, залишаються нашими з вами.
І якщо вже хтось прибудовує черговий поверх до своєї кар'єри, непогано було б з'ясувати, хто оплачує будівництво і що від нього отримує громада.
Бо сидіти в кріслі — ще не означає працювати на місто.
Коли система не витримує навантаження й це стає небезпечним
Коментарі