Це вам. А це нам. Як поділили Суми
Оновлено: 11 вер.
Кому віддали міські гроші, землю, дороги, комуналку, освіту та майно — і за якою логікою все це розподілили.

Ще ніби вчора місцева влада вишикувалася з квітами біля пам’ятника головному меценату міста — з нагоди Дня Сум. А вже сьогодні ці квіти варто нести до могил юнаків, які загинули від ворожого обстрілу в центрі міста.
Це реалії життя фронтової громади, де влада за роки повномасштабної війни так і не визначилася, як їй діяти — по-мирному чи по-воєнному. І не визначиться, доки не поставить інтереси громади вище за власні політичні перспективи.
Понад місяць ми розбираємо розпорядження про розподіл обов’язків між керівниками міста, яке нарешті побачило світ. І ніяк не можемо зрозуміти логіку формування портфелів п’ятьох «ефективних менеджерів», які взяли на себе відповідальність опікуватися життям громади.
Чому все перетасовано так, що майже неможливо зібрати жодного цілісного управлінського ланцюга?
Чому разом із правовим управлінням — освіта? А разом із каналізацією — міжнародна діяльність? Чому в. о. міського голови залишив за собою інформаційну політику, якщо це не стратегічний напрямок? А може, саме для нього — стратегічний? І чому в його ж портфелі — комунальне майно, тоді як фінанси, ресурсні платежі та економічний розвиток віддали іншому?
Ми подивилися, кому і що віддали в нинішній міській владі Сум. І що залишили собі. І спробували зрозуміти головний принцип цього дійства: місто ділили так, щоб ним було ефективно управляти, — чи за зовсім іншою логікою?
Матриця громади та логіка портфелів по-сумськи
Як логічно
Якщо дуже грубо розкласти міське господарство у портфелі за функціями, нічого надзвичайно складного там немає.
Люди обирають міського голову і депутатів. Рада за пропозицією міського голови затверджує його заступників. Міський голова роздає кожному портфель із папками — обов'язками та сферами відповідальності. І в добру путь.
Далі на кожного чекає ціла машина міських чиновників: департаменти, управління, відділи, комунальні підприємства. Вони роками крутять колесо міського господарства. Завдання політичного керівника — зробити так, щоб воно крутилося ефективно, а життя громади ставало якщо не кращим, то принаймні зі зрозумілими правилами, алгоритмами та відповідальністю.
І, нарешті, вся ця машина має працювати за законом і не загубити власні портфелі та папки з паперами.
Різні міські ради зони відповідальності та функції між заступниками розкладають по-різному. Немає державної інструкції: це — першому заму, це — другому, а це — третьому.
Але є проста управлінська логіка: пов'язані між собою функції мають або бути в одному портфелі, або мати зрозумілий центр координації.
Візьмемо економічний блок.
Якщо зовсім просто, його завдання — щоб громаді було на що жити сьогодні і за що — завтра. Але міська економіка не закінчується бухгалтерією. Це ще підприємництво і робочі місця, земля і комунальне майно, інвестиції та міжнародні проєкти.
Умовно цей ланцюг можна записати так:
економіка → підприємництво → доходи → бюджет → земля і майно → інвестиції → життя.
Так само працюють й інші контури.
Комунальний — щоб місто фізично працювало: вода, тепло, житло, сміття, дороги, транспорт, комунальні підприємства.
Гуманітарний і соціальний — люди та якість їхнього життя: освіта, культура, молодь, спорт, соціальний захист, діти, ветерани.
Містобудівний — яким буде місто: земля, архітектура, містобудування, будівельний контроль, капітальне будівництво.
І нарешті — внутрішня машина влади: право, кадри, документи, закупівлі, організація роботи ради та виконкому.
Контури можуть перетинатися. Питання не в тому, щоб провести між ними ідеальні кордони. Питання — чи видно в розподілі функціональну логіку.
Як у Сумах
А тепер накладемо цю матрицю на Суми.
У нашому випадку все це зведено у 28 сторінок розпорядження про розподіл обов'язків між міським головою, секретарем ради, першим заступником та заступниками міського голови.
28 сторінок можна не читати. Ми прочитали їх за вас і розклали сфери відповідальності в картинках.
І вже на першому, ресурсно-економічному ланцюгу побачили цікаву річ: у Сумах він розкладений у портфелі всіх п'ятьох ключових посадовців.
Фінанси, економічна стратегія і земля — пану Ніколаєнку.
Інвестиції, міжнародна співпраця та зовнішньоекономічна діяльність — пану Чеснокову.
Підприємництво, промисловість і торгівля — пану Полякову.
Архітектура та містобудування — пані Биковій.
Комунальне майно — пану Кобзарю.
П'ять посадовців — і в кожного по папці з одного великого управлінського ланцюга.
І це не єдиний такий випадок. Коли починаєш розкладати решту 28 сторінок за функціями, виявляється, що й інші природні зв'язки проходять через межі різних портфелів.
Навіщо було розкладати саме так?
Оце вже значно цікавіше за самі 28 сторінок розпорядження.
Ми довго шукали відповідь у функціях. А потім змінили питання.
А що, коли папки розкладали не за тим, які функції мають працювати разом, а за тим, хто вже сидить усередині цих папок?
І тоді дивний сумський розподіл починає набувати логіки.
Інвестиції та міжнародна співпраця функціонально тяжіють до економічного блоку першого заступника Леоніда Ніколаєнка, якого провели на посаду за квотою ВО «Батьківщина». Але управління, яке займається інвестиціями та міжнародною співпрацею, очолює Анастасія Ткачова — депутатка Сумської обласної ради, обрана від ОПЗЖ, донька депутата Сумської міської ради від ОПЗЖ Ігоря Перепеки.
І ця папка опиняється не у пана Ніколаєнка, а у Романа Чеснокова, якого на посаду провели вже за політичною квотою середовища ОПЗЖ.
Так ми нарешті зрозуміли, чому міжнародне партнерство в сумському розподілі опинилося поруч із каналізацією, теплом та благоустроєм.
Цей випадок підказав нам іншу логіку. І ми почали перевіряти її на решті дивно розкладених папок.
Ось, наприклад, цифровізація.
У пані Бикової — відділ цифрової трансформації. У пана Чеснокова — відділ інформаційних технологій та комп'ютерного забезпечення.
Два підрозділи в близькій цифровій сфері. Два різні заступники.
Навіщо?
І тут доводиться зазирнути на внутрішню кухню міської влади.
За словами наших співрозмовників, старий відділ комп'ютерного забезпечення залишався в орбіті людей, пов'язаних із середовищем ОПЗЖ, а нову цифрову трансформацію просувала вже команда «Слуги народу».
Внутрішню логіку цієї конструкції один із наших співрозмовників сформулював значно простіше: «ніхто не хотів віддавати своє».
Так у розподілі й залишилися два окремі відділи.
Або — підприємництво, промисловість і торгівля.
Здавалося б, прямі сусіди економіки, фінансів і стратегічного розвитку Ніколаєнка. Але й ця частина економічного блоку опинилася в іншому портфелі — Станіслава Полякова.
Дивимося всередину. Структурний підрозділ, який опікується цими питаннями, очолює Максим Зеленський — депутат Сумської міської ради від партії «Слуга народу».
Поляков — заступник міського голови від тієї самої політичної сили.
І знову папка, яка дивно виглядає з погляду функцій, стає значно зрозумілішою, якщо подивитися не на її назву, а на людей усередині.
Є ще цікавий траспортний кейс, який ми багато років поспіль бачили у портфелі партії ОПЗЖ. Натомість зараз папка з цим кейсом опинилася у заступника від ВО «Батьківщина». Нам здалося, що це певний натяк на завершення ери жовтих автобусів або перемога міжнародної діяльність, але ще не готові до висновків і спробуємо розібрати цю тему у наступних розборах.
Але найцікавіша папка — освіта.
Її відокремили від культури, молоді та спорту Станіслава Полякова і поклали до портфеля Римми Бикової — поруч із правовим управлінням, ЦНАПом, житловими питаннями та цифровізацією.
На перший погляд наша схема тут ламається. Бо і Поляков, і Бикова — представники «Слуги народу».
То чому освіта не залишилася разом із гуманітарним блоком Полякова?
Тут документи закінчуються і починається інформація наших співрозмовників у міській владі. За їхніми словами, дивитися треба вже не на партійні прапори. Це був розподіл усередині самої «Слуги народу» — між двома центрами впливу, пов'язаними з народними депутатами Тетяною Скрипкою та Михайлом Ананченком.
Бикова і Поляков формально представляють одну політичну силу, але, за інформацією наших співрозмовників, належать до різних груп впливу. І якщо це врахувати, відрив освіти від решти гуманітарного блоку вже не виглядає випадковою управлінською екзотикою. Бо освіта — це не просто школи й дитсадки.
Це велика мережа установ. Керівники й тисячі працівників. Значні бюджетні видатки та закупівлі. Тисячі батьків і родин, які щодня контактують із цією системою.
Для політика це не лише гуманітарна галузь. Це великий кадровий, бюджетний і суспільний ресурс, електроральний ресурс.
За словами наших співрозмовників, саме цим внутрішнім розподілом впливу і пояснюється, чому освіта дісталася Биковій, а не Полякову.
І ось тут наша «матриця» нарешті складається в логіку.
Ми намагалися зрозуміти цей розподіл через функції — і бачили хаос. Подивилися на людей, політичні зв'язки та центри впливу — і розірвані управлінські ланцюги почали ставати на свої місця.
Бо Суми ділили не просто за людьми. Їх ділили за сферами впливу цих людей — і за політичними домовленостями тих, хто за ними стоїть.

Це тобі, це мені. Це знову тобі. Це опять тобі…
Комусь — інвестиції. Комусь — бізнес. Комусь — освіта. Комусь — транспорт. Не тому, що саме так складається найефективніша управлінська конструкція, а тому, що саме так вдалося домовитися.
І в результаті маємо своє сумське «Весілля в Малинівці».
Що мені?
Розпорядження про те, кому що дісталося в міській владі, підписав секретар Сумської міської ради Артем Кобзар, який нині здійснює повноваження міського голови.
Тож нам стало цікаво: а що ж пан Кобзар залишив собі?
Комунальне майно. Інформаційну політику, суспільні комунікації та взаємодію зі ЗМІ. А ще — внутрішню машину міської влади: кадровий блок, бухгалтерію, закупівлі, організацію роботи ради, протокол і контроль.
Майно. Інформація. Кадри. Внутрішній контроль. Доволі стратегічний набір.
І тут ми повернулися до питання з самого початку: навіщо в портфелі фактичного керівника міста залишилася інформаційна політика??
Може, ми дарма вирішили, що це не стратегічний напрямок.
Може, він справді стратегічний. Просто треба уточнити — для кого?
Бо для фронтової громади стратегія — це передусім безпека, економіка, відновлення, інфраструктура і люди. А для політика інформаційна політика — це ще й можливість формувати публічну картинку своєї роботи: що показувати, про що говорити і що підсвічувати.
Є в цій внутрішній машині й ще одна цікава складова — премії. Документів про їх нарахування суспільство не бачить. Дещо про загальний рівень виплат можна побачити у щорічних деклараціях посадовців. Ми їх подивилися. Але новий розподіл обов'язків з'явився лише у 2026 році, тому підкладати під нього цифри декларацій за 2025-й було б некоректно. До зарплат і премій ми ще повернемося. Коли буде що порівнювати.
А громаді?
Політичні домовленості були, є і будуть. Питання не в тому, домовляються політики чи ні. Питання — що після їхніх домовленостей отримує громада.
У Сумах поки отримали конструкцію, в якій пов'язані функції розтягнуті між різними портфелями, відповідальність розмита, а політичні зв'язки часом пояснюють цей розподіл краще за управлінську логіку. І все це прикривається декораціями під небом, яке щодня стає для містян небезпечнішим.
Поки ми дописуємо цей текст, у Сумах знову повітряна атака. Чергове влучання.
Від цього нас не захистять ані чергова фотозона, ані показна незламність міської влади.
Потрібна зрозуміла влада. Зі зрозумілою відповідальністю. Яка точно знає, що сьогодні для громади є стратегічним.
Де ж її взяти?

Коли система не витримує навантаження й це стає небезпечним.



Коментарі