Суми. Життя на межі
- 31 бер.
- Читати 6 хв
Оновлено: 7 днів тому
Іван Телющенко про те, як виживає сумський бізнес під обстрілами ворога та тиском монополій
Справедливість не треба просити — її треба завойовувати, як і свободу.
Для Вас — стартова розмова на проєкті «Полігон лідерства.
Перший наш гість — Іван Телющенко, генеральний директор товариства «Керамея», підприємства, що працює в Сумах попри війну та безпрецедентний тиск.
П’ятий рік повномасштабного вторгнення накладає важкий відбиток на життя та виробництво. Проте для сумських підприємців загрозою є не лише ворожі обстріли, а й внутрішні виклики: корупція, свавілля контролюючих органів та монополістів.
Два фронти: війна та внутрішнє свавілля
Сам факт війни, руйнування та загибель людей — це жахлива зовнішня причина криз. Проте не меншою бідою для суспільства та бізнесу є внутрішні процеси.
Корупція, безкарність, свавілля монополій та інспекцій, які не зменшили свою кількість і, мабуть, усі заброньовані — це головна і болюча проблема… Це справжня біда.
Обшуки з автоматами
Замість сприяння роботі єдиного великого виробника в регіоні, «Керамея» зіткнулася з тиском з боку газових монополістів та правоохоронців.
Іван Телющенко згадує історію: підприємство безпідставно звинуватили у несанкціонованому відборі газу.
«Це був грудень, мороз, сніг. Завод стоїть, в охороні — лише жінки зі свистками. Я приїжджаю на пустий завод, і тут з'являється масштабна "операція" з автоматниками, понятими та слідчими. Вони почали шукати так звану "врізку". Дійшло до того, що розкопали мерзлу землю, пошкодили трубу і, звісно, нічого не знайшли. Хоча визначити відсутність втручання в газопровід можна було легко за допомогою технічних засобів».
Пошкоджена труба простояла з водою до весни. Відновлення підприємство здійснило самостійно.
Шантаж боргами
Ситуація в цегельній галузі України критична. Більшість заводів працюють лише на заході країни.
Заводи просто зупинилися. Приклад — нормальний завод у Ромнах. Коли їм, як і нам, виставили ціну за транспортування газу, який вони не брали, вони сказали "ні". Нам довелося віддавати цей борг у 9 мільйонів гривень з останніх сил. І все це в умовах війни: коли лінії електропередач перебиті, ринку немає, мости зірвані. На цей борг ще й навісили інфляцію та прострочку. Це ірраціональна непрофесійність або робота "за завданням".
Попри це підприємство не зупинилося. Головна причина — технологія та люди.
Виробництво цегли не можна просто «поставити на паузу», а фахівців неможливо швидко замінити. Якщо зупинити завод на рік, втрати будуть катастрофічними. Відновити дороге обладнання надзвичайно складно, неможливо швидко навчити нових спеціалістів.
Переїзд цегельного заводу — це фактично будівництво нового.
Ми зберегли колектив… і працюємо. Ми, мабуть, єдиний працюючий цегельний завод на великій території.
Піч та сушило — це капітальні споруди… Їх вивезти неможливо.
Отже підприємство продовжує працювати. Сьогодні «Керамея» завантажена лише на 20–25%. Основні проблеми це відсутність ринку збуту, логістика, дефіцит кадрів. Але підприємство виплачує зарплати, сплачує податки, підтримує економіку регіону.
«російська рулетка» щодня
Територію великого заводу неможливо накрити антидроновою сіткою, а ризик прильотів залишається щоденно. Роботу в таких умовах керівник порівнює з «російською рулеткою», проте категорично відкидає ідею самостійного захисту неба силами підприємства.
Ставити ППО самим — це "махновщина". Тоді у кожного буде своя банда з кулеметами. Це абсурд. Якщо треба організовувати протиповітряну оборону, влада має консолідувати зусилля підприємств та бізнесу, щоб забезпечити мобільні групи матеріальним ресурсом. Військові технології розвиваються дуже швидко, за цим складно слідкувати. Тому цегельний чи хлібозавод мають займатися тим, що вони вміють. А стріляти повинні ті, хто на цю роботу призваний.
Відповідальність, що тримає в Україні
Попри можливість виїзду, Іван Телющенко залишається і працює тут, у Сумах, задля України.
Ми утримуємо людей, виплачуємо їм гроші, вони несуть їх у соціум. Усе, що відбувається на заводі — це важлива командна атмосфера, яку треба зберегти. Ми не працюємо просто заради процесу: наша продукція затребувана. Коли ситуація хоча б трохи затихне, почнеться інтенсивна відбудова зруйнованого. Житло — це безпека і захист. Ми будемо потрібні, тому зберігаємо свій потенціал.
Тиск, який витримують і цегла, і люди
Клінкерна цегла це фактично глина, перетворена на камінь. Вона здатна витримувати колосальний тиск (понад 400 кг на квадратний сантиметр) та має маркетингову гарантію у 100 років, хоча реальний термін експлуатації таких виробів вимірюється століттями.
Але найбільше навантаження витримують люди .
Усі люди різні за емоційним складом, але для всіх важливим критерієм є збалансована мотивація. Працівники отримують гарну зарплату. Але крім цього, у нас є ті, хто по-справжньому любить свою справу. Вони йдуть на роботу не просто заради грошей. Вони відчувають "аромат" виробництва: цей рівномірний гул, тепло від вагонетки, що виходить з печі, та дзвін цегли, коли її укладають на піддон.
Виробництво як психологічна опора
Робота стала способом триматися. Життя підприємства — це не лише цифри та тонни продукції. Для команди «Керамеї» це ще й своєрідна терапія в умовах постійного стресу. Ритм і атмосфера заводу допомагають відволіктися від біди, яку принесла війна.
Ми на роботі більшу частину свого життя. Цей ритм нас супроводжує, тримає, надихає і дає можливість хоч тимчасово відгородитися від цієї всієї сірості, безнадії та людського горя. З нашого колективу ми вже поховали трьох людей, які загинули на війні. Багато працівників зараз воюють. Ми допомагаємо їм усім, чим можемо, по максимуму.
Влада і бізнес: формальний діалог
В умовах війни взаємодія місцевого та державного бізнесу з владою змінилася. Сьогоднішня комунікація частіше нагадує формальність.
Зараз влада структурована так, що в неї інші задачі. Спілкування з бізнесом — це скоріше протокольна процедура: провести Zoom-зустріч, щоб зробити новину про "діалог". Раніше керівництво області бувало на підприємствах, знало наші проблеми і предметно їх вирішувало. ... можливо, війна змінила пріоритети, а можливо — сама система приходу людей у владу. Сьогодні орієнтир іде на захисні споруди та мобілізаційні процеси. Не вистачає компетентних людей, які б розуміли товарне виробництво та знали, наскільки шкідливо фіскальним структурам втручатися в роботу діючого організму, що наповнює бюджет і дає людям зарплату.
Чому потрібні податкові канікули
Попри постійні дискусії про необхідність підтримки бізнесу на прикордонних територіях, жодних реальних преференцій «Керамея» не відчуває і продовжує платити всі податки у повному обсязі.
Пан Телющенко нагадує про успішний досвід кінця 90-х років, коли економіку, що «лежала», стимулювали нульовою ставкою ПДВ та скасуванням мита на ввезення технологічного обладнання. Сьогодні такі кроки знову критично необхідні, особливо з огляду на дефіцит кадрів і потребу в автоматизації.
Сумщина, Харківщина та інші прифронтові регіони повинні мати податкові канікули. Податок на прибуток має бути нульовим у 50-кілометровій зоні від кордону. Це стимулюватиме тих, хто залишився працювати тут, як ми, і тих, хто планує повернутися...
Абсурд бюрократії: 4 роки очікування ліцензії на... глину
Окремою проблемою залишається дозвільна система. Найяскравіший приклад — епопея з отриманням ліцензії на видобуток звичайної глини, яка триває вже чотири роки.
Глина — не золото… але ми ходимо чотири роки.
Головна проблема суспільства — дефіцит справедливості
Окрім очевидного зовнішнього ворога, якого ще належить перемогти, ключовою проблемою сьогоднішньої України є відсутність справедливості. Люди, які жертвують собою заради держави, заслужили її як ніхто інший.
Нам бракує консолідованого громадянського суспільства, бракує політичної еліти та лідерів, які могли б об'єднати сили заради нагальних змін. У Сумах ті самі проблеми, лише в меншому масштабі. Нормальні люди у владі є, але вони обмежені у своїх можливостях. Коли відбувається цинічне нехтування запитами суспільства — це руйнує надію. Коли всі знають, що хтось вкрав дуже багато, але він ходить і сміється без жодного покарання, це не додає натхнення державі. Через це ми маємо ухилянтів, відтік людей за кордон і зневіру. Про такі речі не можна мовчати. Якщо бачиш мерзотність — її треба озвучувати прямо. Чим активнішим буде суспільство, чим більше люди реагуватимуть на несправедливість, тим менше її залишиться у владних кабінетах.
Чекати на сприяння марно, потрібно діяти. Телющенко говорить про необхідність активного суспільства.
Справедливість не треба просити — її треба завойовувати, як і свободу. Нашої свободи нас позбавляють не лише зовнішні агресори, а й внутрішні мародери — ті, хто йде в контролюючі структури, щоб писати "цифри на серветках" і мати з цього вигоду. Потрібно не просто говорити про це на кухнях, а діяти, виховувати суспільство. Бо ця хвороба пронизала не лише верхівку влади, а й усе суспільство.
Особиста відповідальність та 11 тисяч років історії
Для Телющенка відповідальність — це не абстрактне поняття, а щоденна практика. Вона починається з чесності перед державою, сплати податків та допомоги працівникам, які зараз на фронті. Вона поширюється і на тих, хто постраждав у тилу. Коли рік тому поруч із заводом дрон вдарив по машині електрика підприємства, керівництво одразу підключилося до допомоги.
Окрім соціальної відповідальності, є ще й професійна гордість за продукт, який створює команда.
Ми робимо продукт, якому 11 тисяч років. Жодне рукотворне творіння не супроводжує людину так довго, як цегла (ще з часів шумерської культури). Це безсмертний матеріал. Ми пишаємося своєю працею: наша цегла залишається в красивих будинках...
Візія майбутнього: чи вистоять Суми?
Попри статус прикордонного форпосту, через який пролягають маршрути ворожих «шахедів», підприємець твердо вірить у перспективу Сум. Без цієї віри рухатися вперед неможливо.
Якими я бачу Суми через п'ять років? Це мирне місто. Запрацюють фонтани, відновляться клумби. Більшість людей, які виїхали, обов'язково повернуться. Повернуться і підприємства — можливо, залишать філії там, де вони зараз, але основні потужності повернуться сюди. Людина завжди тягнеться туди, де відбулися найкращі події її життя: молодість, кохання, створення сім'ї. Я знаю це по собі.
Керівник наголошує на важливості збереження промислового потенціалу регіону. Економіка — це виробництво, а гроші та товар — це кров економіки. Якщо крові немає, серце зупиняється.
Він згадує й долю сумського "Хімпрому":
Їду повз "Хімпром" і думаю: невже в когось підніметься рука порізати його на шматки? Такий гігант, таке знакове виробництво з потужною інфраструктурою. Віддайте його комусь безкоштовно, хай із зобов'язаннями, але збережіть! Люди, які там зараз працюють, щиро хочуть, щоб воно запрацювало. Економіка дає життя всій державі, і ми маємо робити все, щоб це серце продовжувало битися.
Команду проєкту "Полігон Лідерства" неймовірно зачепила теза Івана Телющенка про війну.
Ми ще не перемогли, але й не програли.
І не програємо
Розмовляла з Іваном Телющенком Тетяна Полозова
#СумськийПолігон. Ми не шукаємо винних. Ми перевіряємо, чи витримує система навантаження реальністю.
Коментарі